«РІШЕНЬ ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНИХ МУЗЕЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ...»
Міністерство освіти і наук
и України
Донбаська національна академія будівництва і архітектури
ТРЕГУБОВ КОСТЯНТИН ЮРІЙОВИЧ
УДК 727.7:069.4
ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНИХ
РІШЕНЬ ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНИХ МУЗЕЙНИХ КОМПЛЕКСІВ
18.00.02 – архітектура будівель та споруд
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата архітектури
Макіївка – 2014
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка.
Науковий керівник доктор архітектури, професор, Ніколаєнко Володимир Анатолійович, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, завідувач кафедри дизайну архітектурного середовища та містобудування.
Офіційні опоненти: доктор архітектури, доцент, Солобай Петро Андрійович, Харківський національний університет будівництва та архітектури, професор кафедри архітектурного проектування;
кандидат архітектури, доцент, Яблонська Ганна Дмитрівна, Київський національний університет будівництва і архітектури, професор кафедри інформаційних технологій в архітектурі.
Захист відбудеться «26» червня 2014 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 12.085.03 Донбаської національної академії будівництва і архітектури за адресою: 86123, Україна, Донецька область, м. Макіївка, вул. Державіна, 2, зала засідань.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донбаської національної академії будівництва і архітектури за адресою: 86123, Україна, Донецька область, м. Макіївка, вул. Державіна, 2.
Автореферат розісланий «23» травня 2014 р.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.М. Лобов
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
В сучасному урбанізованому світі все більше постає питання розвитку музеїв, музейних центрів та їх комплексів, перехід на нові рівні функціонування як у сфері управління так і у сфері спілкування з глядачем.Музеї перетворюються на складні багаторівневі, різнопланові структури – багатофункціональні музейні комплекси. Данні структури потребують детального та всебічного вивчення для виявлення принципів та закономірностей, які впливають на їх формування та функціонування у сучасному суспільному просторі.
На початку ХХІ століття музеї еволюційно перетворилися на складні багаторівневі системи з ієрархічними зв’язками між їх елементами, вони стали більш відкритими, демократичними, такими, що орієнтуються не тільки на елітарного відвідувача – професіонала, але і на звичайного відвідувача.
Актуальність теми. Функціонально будівлі музеїв розвивалися еволюційно, і пройшли складний шлях змін від перших протомузеїв давнього світу до нових концепцій розвитку музею у ХХІ столітті. Все більша кількість музеїв сучасного світу еволюціонує у категорію «Комплексні музеї».
Функціональне наповнення музею відповідно також зазнало значних змін.
Від непристосованих приміщень стародавніх часів до середньовічних зібрань князів та вельмож і нарешті до автономних музейних будівель XVIII століття, які поступово трансформувались в сучасний музей ХХІ століття. Особливий розвиток функціонального наповнення у музейних спорудах почався після другої світової війни, його зумовили такі основні чинники, як науковотехнічний прогрес та нові філософські засади у відношенні самого музею та спілкуванні із пересічним відвідувачем.
Значні зміни у функціональній організації «музеїв ХХІ століття», нові функції та комунікації сприяють появі нових типів приміщень та нових взаємозв’язків між ієрархічними елементами музею, тому виникає проблема формування поліфункціональних музейних комплексів.
За останні двадцять років у світі спостерігається стрімке зростання кількості музеїв, на початку XXI ст. їх налічується близько 40 тис. Більша частина музейної мережі планети зосереджена в Європі, 20% – у США, решта – розосереджена в інших країнах світу. Серед європейських країн Україна відзначається досить великою кількістю пам'яток історико-культурної спадщини, проте кількість музеїв у нашій країні є ще недостатньою.
Україна є країною зі значною національною історико-культурною спадщиною. Серед країн Європи Україна включена у першу десятку за кількістю й багатством музейних збірок. За даними Державної служби статистики України впродовж 2012 року в Україні працювало 592 музеї, що на 3,9% більше порівняно з попереднім роком. На виставках та експозиціях музеїв 22,4 млн. відвідувачів мали можливість ознайомитись з 1,5 млн. експонатів, що становить 12,1% від загальної кількості предметів основного фонду. Решта перебуває на збережені у музейних сховищах і не доступна огляду широкої громадськості, більш як 85% музейних пам'яток України й на початку XXI ст.
не виконують функції суспільної трансляції культурного надбання нашої нації і світової цивілізації в цілому.
За роки незалежності в Україні створено відповідну правову базу на основі закону України від 29.06.1995 № 249/95-ВР «Про музеї та музейну справу».
Міністерство культури розпочало роботу з підготовки Програми розвитку музейної справи на 2013 – 2018 роки. Міжнародна рада музеїв (ICOM), Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS), Панєвропейська федерація культурної спадщини (Europa Nostra) координують зусилля країн з проблем використання музеїв, пам’яток історії та культури в туризмі в Європі та світі в цілому, що сприяє соціокультурному та економічному розвитку країн і регіонів, розвиває міжкультурний діалог.
На теоретичну основу даної роботи вплинули праці з загальнотеоретичних проблем розвитку архітектури і містобудування та фундаментальні дослідження в галузі проблем розвитку типології архітектури громадських будівель наступних вчених: Х.А. Бенаі, М.В. Бевз, І.П. Гнесь, М.М. Дьомін, В.І. Єжов, А.Ю. Дмитренко, В.І. Кравець, Н.Я. Крижановська, О.В. Лесик, С.М. Лінда, В.П. Мироненко, В.А. Ніколаєнко, Г.П. Петришин, В.І. Проскуряков, Ю.Ю. Савицький, О.С. Слєпцов, О.О. Фоменко, Б.С. Черкес, С.О. Шубович та ін.
В дисертації використані методологічні і методичні положення та розробки таких відомих вчених, як: Л.М. Авдотьїн,. Г.Г. Азгальдов, Ю.Г. Божко, О.Е. Гутнов, П.П. Кедровський, З.А. Кікнадзе, П.М. Когут, Г.І. Лаврик, В.А. Лавров, В.М. Ловкашевич, А.П. Мардер, Б.Г. Міркін, В.О. Тімохін, М.В. Шолух, Г.Д. Яблонська та інших, а також зарубіжних дослідників – К. Александера, П. Мерлена, Ст.Л. Оптнера, Дж. Форрестера та інших.
Основам проектування громадських будівель та споруд, в тому числі музейних, присвячені праці В.В Адамовича, П.А. Александрова, З.Е. Архангельської, В.Г. Бархіна, П.Н. Билінкіна, А.Л. Гельфонда, І.А. Ільїна, Л.М. Ковальського, Г.Л. Ковальської, Ю.І. Криворучка, В.В. Ніколаєнка, В.П. Уреньова, М.Р. Савченка.
Тривалий час дослідження формування й розрахунку музейної мережі удосконалення архітектурно-планувальної структури музеїв проводилось центральним науково-дослідним і проектним інститутом типового і експериментального проектування комплексів і будівель культури, спорту і управління ім. Б.С. Мєзєнцева. В.І. Ревякіним та А.А. Оленьовим були розроблені рекомендації з проектування музеїв, в яких сформульовано основні принципи проектування музеїв, наведено методику проектування, класифікація музеїв, особливості їх містобудівного розміщення, вимоги до ділянки, складу і взаємозв'язку приміщень, об'ємно-планувальної композиції музеїв. Вказані рекомендації є діючими в нашій країні до тепер.
Архітектурі музейних та виставкових будівель присвячена праця М.Т. Катерноги, в якій проведено аналіз композиційних прийомів планового рішення музеїв, подано відомості про формування архітектурного стилю музеїв, описані поширені прийоми архітектурних форм виставкових зал.
Дано їх характеристики з позиції самого зручного розміщення виставкових об'єктів, а також пристосуванні. Особливе значення на практиці має програма проектування музеїв, розроблена автором.
Сучасна ідея інтегрування музею в соціум розглядалась в 1920-х роках Ф.І. Шмітом. Він писав про створення музеєм особливо емоційного, насиченого для сприйняття знань середовища. Навколо цих ідей будуються й сьогодні праці, присвячені питанням музейної комунікації.
Т. Шолах узагальнюючи сучасні подання про природу музейного предмета й про специфіку «музеїв третього покоління», вказує на зміну ролі музею в суспільстві, на переродження його з «явища» в «процес», на спрямованість сучасного музею в майбутнє.
Д. Макдональд у своїх дослідженнях акцентує увагу на характеристиці розвитку музейної справи в сучасному світі: у Європі, Азії, Австралії, США.
Він вважає, що найзначніші й найцікавіші явища в музейному будівництві відбуваються в Японії (музеї на ринкових площах, парки культури).
Разом з тим в сучасній західній музеології формується об’єктна методологія (Ф. Вайдахер, І. Мароєвич, С. Пірс та ін.), де поряд із фізичною музеєфікацією матеріального об’єкта спадщини рівнозначна або й більша увага приділяється збереженню нематеріальної спадщини та інформаційному потенціалу об’єкта матеріальної спадщини.
Традиційні та нові підходи у трактуванні музеального феномену розглянуті Фрідріхом Вайдахером, головою Міжнародного комітету архітектури і музейної техніки. Акцентуючи увагу на соціальній місії музею, автор показує, як залучати публіку до діяльності музею, застосовуючи міждисциплінарні підходи.
Цілий ряд питань активно вивчається та перебуває в дискусійних обговореннях зарубіжними і українськими вченими та музеєзнавцями розглядається процес трансформації музею в багатофункціональний культурний центр, активізація його функцій, зокрема, соціальної, освітньої, комунікативної (Дунган Ф. Камерон, Д. Спілбоєр, Г. Глазінський, М.Т. Майстровська, О.М. Майстерниця, Л.М. Шляхтіна, Д.А. Равікович, М.Й. Рутинський, М.О. Нікішин, Л.Я. Петруніна та ін.) Проблему дослідження багатофункціональної архітектури можна назвати новою. Дослідження Е. Цайдлера послужило основою для характеристики процесів світового розвитку багатофункціональної архітектури в містобудівному контексті. А.В. Боков, І.А. Боженко розглядають архітектурне середовище поліфункціональных громадських будівель.
На початку ХХІ ст. проводяться певні уточнення і корективи, розробляються концептуальні засади «музею ХХІ століття» (Є.О. Акуліч, Ю.В. Гафанова, О.О. Ломако, Т.В. Калугіна, Т.Н. Крайнова, В.О. Сорокін та ін.). Загострюється питання поліфункціональності музеїв.
Данні засади спричиняють значні зміни у функціональній організації музеїв, а нова функція спричиняє до того, що з’являються нові типи приміщень та нові взаємозв’язки між ієрархічними елементами музею.
Дані дослідження враховують теоретичний і практичний досвід проектування музейних закладів, але не враховують зміни інтересів та потреб відвідувачів, соціальних та регіональних тенденцій на сучасному етапі розвитку України, тому виникає необхідність в додаткових дослідженння стосовно розробки практичних рекомендацій щодо формування архітектурнопланувальної організації будівель поліфункціональних музейних комплексів Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов’язана з державними документами серед яких Указ Президента України від 22 березня 2000 р № 489 «Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв України», від 12 січня 2009 р. № 6 «Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури і духовності в Україні»», Закон України від 11.07.2001 № 2623-III «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», а також від 29.06.1995 № 249/95-ВР «Про музеї та музейну справу», з науковими програмами кафедри дизайну архітектурного середовища та містобудування Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка і ХНУБА, держбюджетною темою відповідно до тематичної спрямованості «Гуманізація архітектурного середовища міста» РК №0108U008025.
Метою дослідження є розробка науково-обґрунтованих принципів щодо архітектурно-планувальної організації поліфункціональних музейних комплексів з урахуванням нових соціально-економічних умов.
Задачі дослідження:
– провести аналіз та оцінити сучасний стан музейної мережі України, удосконалити структуру формування музейної мережі України;
– уточнити та обґрунтовати розподіл багатофункціональних музейних комплексів за крупністю;
– узагальнити особливості формування системи функціонування музейних комплексів в нових соціально-економічних умовах;
– створити модель формування поліфункціонального музейного комплексу;
– розробити схеми формування архітектурно-планувальних рішень поліфункціональних музейних комплексів;
– розробити науково-обґрунтовані архітектурно-планувальні принципи та прийоми організації поліфункціональних музейних комплексів в нових соціально-економічних умовах.
Об’єкт дослідження – будівлі музеїв та музейних комплексів з додатковими, розвинутими функціями.
Предмет дослідження – принципи формування архітектурнопланувальних рішень поліфункціональних музейних комплексів.
Методи дослідження. Дисертаційна робота грунтуються на міждисциплінарному підході до вирішення задач, що означає системне використання загальнонаукових та спеціальних методів, прийомів і засобів дослідження, апробованих історичною наукою, пам’яткознавством, музеологією та архітектурою. Для вирішення поставлених завдань використані загальнонаукові методи дослідження, як на емпіричному, так і на теоретичному рівні дослідження: спостереження, порівняння, абстрагування, аналіз, синтез, дедукцію, моделювання, історичний і логічний метод, графоаналітичний метод. Основний метод дослідження, що використаний в даному дисертаційному дослідженні – системний підхід, що базується на існуючій методологічній концепції, запропонованій Г.І. Лавриком.
Методи, що використані в дослідженні, базуються на:
– аналізі законодавчих та нормативних актів, музеологічних досліджень в галузі модернізації музейних комплексів;
– аналізу, узагальненні, систематизації теоретичних наукових праць та проектних робіт у галузі удосконалення музейних послуг;
– структурно-фунцкіональному аналізі музейної мережі;
– логічному моделюванні варіантів архітектурно-планувальної організації поліфункціональних музейних комплексів;
– графоаналітичних дослідженнях варіантів формування основних планувальних елементів будівель поліфункціональних музейних комплексів.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається пріоритетною постановою проблеми, доцільністю і своєчасністю дисертаційного дослідження, міждисциплінарним і системним підходом до її вирішення та одержаними результатами:
– вперше створена онтологічна модель формування поліфункціонального музейного комплексу, на основі системного підходу;
– вперше розроблено принципові схеми формування архітектурнопланувальних рішень поліфункціональних музейних комплексів;
– удосконалена структура формування музейної мережі України на основі системного підходу;
– узагальнені особливості формування системи функціонування музейних комплексів на основі розглянутих прикладів, в нових соціально-економічних умовах;
– узагальнені науково-обґрунтовані архітектурно-планувальні принципи та прийоми організації поліфункціональних музейних комплексів;
– уточнений та обґрунтований розподіл багатофункціональних музейних комплексів за крупністю.
«