WWW.UA.Z-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Методички, дисертації, книги, підручники, конференції

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 49 |

«Annotation Автор твору — колишній в'язень Освенціма, учасник руху Опору, його перу належить книга «Слово після страти», що вже витримала кілька видань ...»

-- [ Страница 1 ] --

Annotation

Автор твору — колишній в'язень Освенціма, учасник руху Опору, його перу належить

книга «Слово після страти», що вже витримала кілька видань багатьма мовами. В своїй

невигаданій повісті він розповідає про муки й страждання людей різних національностей,

на які прирекли їх гітлерівські варвари в таборах смерті, про інтернаціональне братерство

в'язнів, про їхню боротьбу з фашизмом.

Вадим Бойко

Частина перша

Частина друга

notes

Вадим Бойко ЯКЩО НА ЗЕМЛІ Є ПЕКЛО… © http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література Вадим Якович Бойко народився 27 лютого 1926 р. в селі Селезенівці Сквирського району на Київщині в родині сільських вчителів.

У травні 1942 р. під час облави у м. Сквирі був схоплений окупантами і вивезений на каторжні роботи до Німеччини.

Шістнадцятирічний юнак сім разів утікав з концтаборів та в'язниць, однак безуспішно. За це був підданий тортурам у гестапівській катівні в Кракові і засуджений до страти. Завдяки щасливому збігові обставин уникнув розстрілу і потрапив до табору смерті Освенцім. Пройшов пекло гітлерівських концтаборів (Освенцім, Маутхаузен, Лінц та ін.), був активним учасником руху Опору.

Після визволення з неволі та лікування в госпіталі перебував у лавах Радянської Армії. У 1955 р. закінчив Київський державний інститут фізичної культури. Вчителював, працював викладачем у київських вузах.

1970 року у видавництві «Радянський письменник» вийшла друком книга «Слово після страти», яка багато разів перевидавалася у перекладах іноземними мовами. «Якщо на землі є пекло…» — друга книга В. Бойка.

Частина перша 1 Володя й не чув обридливого гавкоту вгодованих есесівців, що вже загнали в'язнів у кузори автомашин й умощувалися з автоматами напоготові по п'ятеро спинами до задніх бортів. Він міцно стискав руку свого побратима Георгія Тимчука, Жори, і обоє вони, притиснуті натовпом в'язнів до відгороджувальної сталевої сітки, тужно дивилися на центральний карантинний блок. Там був Ганс, Ганс Максфельд, один з керівників підпілля, якому вони завдячують своїми життями, який і тепер рятує їх від розправи блокфюрера[1] Ауфмейєра. Номери цих двох радянських юнаків підпільникам вдалося включити у списки в'язнів, що відправлялися на етап. За концтабірною термінологією це називалося коротко:

транспорт. І ось цей транспорт. Звичайно ж, не на волю, а в один з філіалів Освенціма… Ганс, удаючи заклопотаного електромонтера, з інструментальною валізкою в руках походжав коло центрального карантинного блоку, пильно поглядав на хлопців і підбадьорливо кивав їм. Хоч і розлучалися вони, проте Ганс не кидав їх напризволяще. Вони мали пароль до тамтешніх підпільників-чехів, повинні також зв'язатися з Гансовим другом юності антифашистом Францом Норденом. Та все ж розлучатися з Гансом й товаришами по підпіллю і страшно, і боляче. Без таких друзів, без взаємопідтримки вижити в цих фашистських фабриках смерті неможливо.

Володю Ганс називав Орлятком, а Жора за свій чудовий голос одержав ім'я Соловей.

Закінчувався липень 1943 року. Спливала кров'ю під фашистським чоботом Європа, вставали чорні дими концтабірних крематоріїв, і сторожові есесівці завзято дудлили шнапс, щоб не паморочилась голова від задушливого чаду горілого людського м'яса… Колона важких грузовиків, гуркочучи потужними дизельними моторами, рушила до воріт.

Худа, висока постать Ганса в смугастій концтабірній робі віддалялася.

— Прощай, Гансе! — тихо прошепотів Володя, і Жора ще міцніше стиснув його руку.

В супроводі озброєних до зубів мотоциклістів колона машин з в'язнями мчала по освенцімському шосе. В літній спеці по обидва боки дороги мліли переліски, поля й болота.

Понад дорогою і далі, в перелісках, височіли сторожові вежі, на яких бовваніли кремезні постаті вартових з кулеметами. Тут прострілювався кожен квадратний метр, смерть чигала на кожному кроці. Володя впізнавав ті місця. Ось на цьому болоті тяжко мучився у штрафній команді, де щодня гинуло більше половини людей. Звідси, сам очамрілий від голоду, приносив у пазусі то картоплину, то шмат сирої брукви Жорі, який уже теж опухав і втрачав надію на порятунок. А он неподалік стара сосна, на якій щодня гітлерівці вішали в'язнів заради садистської розваги. Ще далі — пам'ятна місцина, де есесівець стріляв у нього, Володю… Заборонені зони і контрольно-пропускні пункти, на яких спеціальні патрулі раз по раз зупиняли колону, прискіпливо перевіряючи кожну машину, лишилися позаду. Спраглими очима в'язні вдивлялися у широкий простір, голубили зором малу річечку, зелений гай, оксамитову травичку на луках, на повні груди вдихали п'янке повітря волі.

Воля була ось тут, поруч, он за тим пагорбом, за лісочком, aлe ж така недосяжна… Як гарно блищить у лагідному промінні сонця звивиста голуба річечка, як тішить душу все довкола!

Та варто ледь перевести очі — й побачиш тупі пики есесівців, їхні наїжачені автомати — і враз меркне усе довкола. Володя згадував своє село, ласкаве обличчя матері, хату з садом і городом біля ставка, — таке все рідне й дороге, а тепер далеке, й недосяжне, і, мабуть, навіки втрачене… Виснажені, зчорнілі в'язні — скелети, обтягнуті жовтою прозорою шкірою, — дивилися на довколишній світ палаючими очима і з таким нервовим напруженням, ніби прагнули назавжди увібрати в себе всю земну красу. Вони схвильовано й пожадливо вдихали чисте повітря, густі пахощі стиглого літа. Після моторошного трупного смороду й чаду крематоріїв, після нелюдських освенцімських страхіть і страждань неотруєне повітря з волі і навколишні краєвиди здавалися їм земним раєм. Мабуть, ніхто з них раніше не задумувався над тим, що звичайнісінька сільська хата, криниця, тиночок, стежина у полі чи самотня верба при дорозі можуть озиватися у серці таким болем, викликати гіркий щем у горлі.

Вільний світ, простір, не обплутаний колючим дротом… — Як же гарно на цій святій землі, — похитав головою Жора, тужно дивлячись у далечінь. — Якби ж то не було на ній цієї фашистської погані… Бити їх, бити, бити! — люто проскрипів він зубами.

— Заспокойся, Жоро, заспокойся, — ледь чутно озивається пошерхлими губами Володя. — Треба триматися, зберігати сили… Їх уже б'ють, цих фашистських нелюдів! Б'ють, і ми ще будемо бити. Я вірю: так буде! Буде, друже мій, буде… Зрідка в'язні бачили поодинокі постаті нужденних польських селян, які, вгледівши страшну колону, стрімголов кидалися подалі від дороги, ніби від чуми. А ось у невеличкому ставочку купаються двоє худеньких дітлахів.

Машини із смугастими привидами та озброєні есесівці так їх налякали, що хлопчаки завмерли у воді і, скільки й видно було Володі, стояли так, закляклі, з розкритими ротиками… Усе — ніби жахливий сон… Ідуть полем змарнілі, згорьовані жінки в старенькому селянському одязі, злякано зупиняються й скорботно дивляться на в'язнів, ніби на покійників… Вздовж дороги — спалені хутори, безлюдні згарища, зарослі бур'янами городи, витолочені, потрощені гусеницями танків сади. «Як то боляче бачити отаке, — з гіркотою думав Володя. — Як боляче! Мабуть, немає нічого страшнішого за оці розорені й покинуті людські оселі…» Ще далі він угледів при дорозі в хащах кропиви й нехворощі напівзруйновану капличку з розп'яттям Христа на кам'яному, подзьобаному кулями й осколками хресті. Перед розп'яттям у скорботній молитві стояла на колінах сива, сліпа бабуся з латаною жебрацькою торбою за плечима. Чорною кістлявою лівицею стара спиралася на довгу сучкувату патерицю, а правою, скаліченою, хрестилася. А з іншого боку, трохи осторонь, стояло мале, років п'яти дівчатко в брудному лахмітті й великими променистими очима здивовано дивилося на в'язнів. Страху в тих очах не було — саме лиш здивування. Адже вона вперше бачила таких дивних людей в такому химерному смугастому вбранні. В'язні теж прикипіли очима до цього милого дівчатки з синіми, як перші проліски, очима. Тут дорога була розмита недавніми дощами, машини уповільнили рух, тому й легко було розгледіти зворушливе личко цієї крихітки.

— Глянь, Жоро, — легенько підштовхнув Володя товариша, — які променисті оченятка.

Такі запам'ятають на все життя і нас, і цю страшну війну… Жора прикипів поглядом до тих дитячих очей, до всієї страхітливої, схожої на біблейську, картини з хрестом, розп'яттям, сліпою жебрачкою, здивованими променистими очима дитини, і його душило німе, розпачливе ридання… Через кілька годин колона звернула з шосе на путівець, який через поле й видолинки вів до лісу. На узліссі, скільки й видно було, в глибоких ровах копошилися, ніби фантастичні смугасті мурахи, в'язні. Схоже було на те, що фашисти вирішили обперезати цей ліс неприступним протитанковим ровом. Серед в'язнів темніли постаті есесівців, готових щомиті «розважитись» — сіконути автоматною чергою когось із нещасних, що вибився із сил, металися з пов'язками на рукавах послужливі капо[2] і замашними киями оскаженіло молотили на всі боки, підтримуючи шалений темп. Осторонь лежали тіла тих, хто не витримав пекельних страждань, і дорога тепер для них одна: в крематорій.

— Нами замінять їх, — кивнув Жора на тіла мертвих. — А скільки витримаємо ми?

П'ять, десять днів? Навряд чи більше протягнемо… — Не настроюй себе так, Жоро. Розкисати нам не можна. Головне — зв'язатися з підпіллям, а там видно буде. Треба триматися. Ми повинні помститися за все, за все… Ніби зеленим тунелем, рухалася колона через ліс. Незрушно стояли красуні-сосни обабіч дороги. Між їхніми могутніми стовбурами зеленіли розкішні кущі терну й глоду, на висхлій злежаній глиці серед ріденької ніжної травички подекуди яскріли білими, жовтими й синіми вогниками поодинокі лісові квіти. На мальовничих сонячних галявинках густо розбризкані по траві, немов рубінові намистинки, дозрілі, яскраво-червоні суниці. Усе тут дихало тишею, супокоєм, чарувало зір, викликаючи в серцях невільників щемний біль.

«Невже я ніколи більше не пройдуся лісом без супроводу есесівських автоматників?» — подумав Володя, з тугою вдивляючись у лісову гущавину.

Одразу за лісом Володі вдарила у вічі моторошна картина: неозора пагорбиста місцевість, ніби незвичайне гігантське кладовище, де замість могил — величезні пеньки. Це рештки суцільної вирубки лісу. Поле оточене автоматниками й кулеметниками, а коло пеньків, скільки й глянеш, копошаться смугасті в'язні — викорчовують. В'язнів тут тисячі.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Раз по раз лунають короткі автоматні черги: добивають охлялих, вимучених страдників, які не можуть упоратися з пнями. Це поле смерті. Так його називають і в'язні, й есесівці. Мало не кожен пень тут скроплений людською кров'ю… — Здається, приїхали, — сумно мовив хтось із в'язнів.

Вдалині бовваніли сторожові вежі концтабору, а осторонь, на пагорбі в рідкому ліску, — військове містечко есесівського гарнізону. Тут, біля підніжжя пагорба, навколо есесівського містечка, також трудилися кілька тисяч в'язнів: носили каміння й пісок, вирівнювали місцевість, копали глибокі траншеї для прокладки підземних комунікацій, пиляли дерева, викорчовували пеньки.

На одній сосні висів, підвішений вірьовкою за викручені за спиною руки, в'язень. На іншій такий же мученик висів догори ногами. Обидва були вже мертві. Біля третьої сосни реготав рудий здоровило-есесівець, змушуючи нещасного бранця з закривавленим лицем і руками дертися вгору по гладенькому стовбуру. З останніх сил дерся той на дерево, лишаючи на ньому криваві сліди, але одразу ж безсило сповзав назад. Рудий есесівець, регочучи, підганяв його знову:

— Вайтер, вайтер, шнель![3] Трохи віддалік у верхів'ї сосни сидить «зозуля» — в'язень, який безперервно охриплим голосом кричить одне й те ж: «Іх бін аффе! Іх бін аффе!» Тобто: «Я мавпа! Я мавпа!» З-під дерев'яного ящика, призначеного для реманенту, видніється голова в'язня, який безперервно гавкає, намагаючись рухами голови, голосом і навіть мімікою скопіювати справжнього пса.

Троє есесівців поруч захлинаються реготом, хапаючись за животи. Усе це нагадує Володі штрафну команду в центральному освенцімському таборі, де есесівці так само знущалися з нещасних бранців. Від одної лише згадки стає моторошно… Катюги розважаються. Правда, кожен по-своєму. На пагорбі, біля чепурного літнього будиночка — в таких завжди жило начальство, — на зеленій травичці стоїть пюпітр з розкритими нотами. Перед ним животатий есесівець у самих трусах і кімнатних капцях, з паском і парабелумом на голому череві завзято чиргикає на скрипці. Це оберштурмбанфюрер Веллінг — семипудовий черевань, ревний шанувальник музики, який поєднує приємне з корисним. Щодня по кілька годин вправляється він на скрипці й водночас перебуває на службі — має посаду рапортфюрера, тобто помічника і заступника оберкоменданта табору. Позаочі його презирливо називають фідлером — вуличним скрипалем.

Концтабір, до якого прибула колона машин з в'язнями, був одним з філіалів Освенціма.

Хоча в есесівській документації він значився під таємним цифровим шифром, проте всі називали його Явожницьким табором смерті, оскільки неподалік було старовинне польське містечко Явожно. Так само, як і в центральному освенцімському, за сторожовими вежами й колючим дротом чіткими рядами стояли тут понумеровані блоки-бараки, окремо — трупарня, ревір[4]. Не встигли тільки збудувати крематорій.

— Хоч крематорію немає, — сказав молодий високий поляк своєму товаришеві.

— Не хвилюйся, — понуро озвався той. — За цим у них діло не стане. Зате он трупарня в таку спеку переповнена… І справді, запаморочливий трупний сморід був тут такий густий, що в багатьох одразу почалися спазми блювоти.

Біля залізної брами колона зупинилася. Прибульців зустріли півсотні лютих вівчарок і стільки ж есесівців з тутешнього гарнізону. Люто гарчали, натягуючи повідки, сторожові вівчарки, озвіріло репетували есесівці, зганяючи прибульців докупи. В'язні, як горох з мішка, висипались з кузовів на бруківку, злякано сахаючись хто куди, намагаючись уникнути ударів кийків і пащ лютих собак. Проте удари сипалися звідусіль і уникнути їх було неможливо.

Повторювалось те, що було в усіх концтаборах… Дика вакханалія тривала довго. Їх шикували, перераховуючи замашними кийками. В строю стояли зі свіжими «гостинцями» — з кривавими рубцями на тілі, з розквашеними носами, закривавленими лицями, синяками й саднами, а дехто — з вибитими зубами чи з поламаним переніссям… У Володі дзвеніло в голові і темніло в очах: шкіра на тім'ї під смугастим чепчиком розсічена кийком, і він відчував, як по шиї за комір стікає цівка гарячої крові. Жора також у безсиллі скреготів зубами — під правим оком у нього темнів чималий синець, а на вилиці була розсічена шкіра.



Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 49 |
Похожие работы:

«ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ОНТОЛОГІЇ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА СТРУКТУРИ ФІЛОСОФІЇ УДК 111.7:1 ББК 87.216 Степан Возняк ФІЛОСОФІЯ ЯК “КУЛЬТУРА ДУШІ” У статті розкривається значення філософії для людини як засобу самопізнання, формування самосвідомості та творчого мислення, подолання стереотипів, догматизму. Показано місце й роль філософії у свідомому здійсненні життєвого вибору, становленні духовних інтересів і ціннісних пріоритетів людини. Ключові слова: культура, душа, самосвідомість, цінності, соціалізація,...»

«ISSN 2078–4333. Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. 2012. Випуск 31. C. 248–257 Visnyk of the Lviv University. Series International Relations. 2012. Issue 31. P. 248–257 УДК 008: 130.2: 316.722: 334.716 ВПЛИВ КУЛЬТУРИ НА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ ЗЛИТТЯ ТА ПОГЛИНАННЯ Ірина Єлейко, Христина Данилюк Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Січових Стрільців, 19, м. Львів, Україна, 79000, тел.(032)23-94-781, e-mail: yeleychuk@yahoo.com Проаналізовано вплив...»

«УДК 635.657:633.34 СОРТОВА РЕАКЦІЯ НУТУ НА ОБРОБКУ СУЧАСНИМИ ПРОТРУЙНИКАМИ О. Бушулян, к. с.-г. н., М. Бушулян, к. с.-г. н. Селекційно-генетичний інститут Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення Постановка проблеми. Нут на сьогодні – зернобобова культура, яка найстрімкіше розвивається в нашій країні. За останні декілька років посівні площі під нею зросли з 2-3 до 100 тис. га і мають тенденцію до подальшого збільшення. Однією з умов отримання високого врожаю будь-якої...»

«ISSN 2072-1692. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2012. № 50 УДК 811.161 О.С.ПЕРЕЛОМОВА (доктор філологічних наук, професор кафедри філософії) Сумський державний університет, Суми, Україна E-mail: olena_perelomova@mail.ru ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО ВИМІРУ КОНЦЕПТУ «САМОТНІСТЬ» У статті визначається лінгвістичний вимір концепту через його семантичне наповнення в художніх текстах, зокрема розглядається концепт «самотність» як об’ємне утворення, яке в різних граматичних формах містить...»

«126 Наукові записки ТНПУ: Літературознавство Лепкий // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття (Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження письменника). – Тернопіль: ТДПУ ім. В. Гнатюка, 1998. – С. 94-97.; Володимир Гнатюк (1871 – 1991): Бібліогра-фічний покажчик. – Упоряд. Мирослав Мороз, Микола Мушинка. – Львів: НТШ, 1992. – 151 с.; Баб’як П. Листи Богдана Лепкого до Володимира Гнатюка // Тернопіль. – 1991. – № 3. –...»

«УДК 615.8:616-005.4.082.8 Жарська Н.В. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПРИ ІШЕМІЧНІЙ ХВОРОБІ СЕРЦЯ У ПІСЛЯЛІКАРНЯНОМУ ПЕРІОДІ Львівський державний університет фізичної культури В статті розглядається методика лікувальної фізичної культури для осіб другого зрілого віку з ішемічною хворобою серця (стабільна стенокардія ІІ функціональний клас) у післялікарняний період, яка спрямована на покращення діяльності серцево-судинної системи. Ключові слова: ішемічна хвороба серця,...»

«УДК 811.161.2’373.45:050:004 Роман Вишнівський Англійські вАрвАризми у мові сучАсних укрАїнських електронних змі На матеріалі сучасних українських електронних ЗМІ розглянуто особливості вживання варваризмів англійського походження, їхні характерні риси, основні причини їх використання. Виокремлено групи англійських варваризмів, які у публіцистичних текстах передаються кирилицею за допомогою транскрипції або транслітерації; мають різні варіанти написання; зберігають латинську графіку; проходять...»

«451 Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції УДК: 74+76/766 Зайцева В.І., викладач кафедри дизайну Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ДИЗАЙН» У статті розповідається про впровадження сучасних інноваційних технологій, уміння застосовувати які спрямоване на поліпшення і зміцнення теоретичних та практичних знань, творчої майстерності студентів, розвиток навичок...»

«Випуск 23 2013 УДК 378.147:811.111 ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЗААУДИТОРНОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ З ОВОЛОДІННЯ АНГЛОМОВНОЮ КОМПЕТЕНТНІСТЮ В ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ Задорожна І.П., докт. пед. наук (Тернопіль) У статті запропоновано методику організації самостійної роботи майбутніх учителів з оволодіння англомовною комунікативною компетентністю в діалогічному мовленні, розроблено типологію вправ для навчання діалогів, обгрунтовано методику організації самостійної роботи з оволодіння діалогічним...»

«Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 9 (268), Ч. І, 2013 analysis. Also the work includes the study of such terms as «ritual», «rite», «custom». The article gives the explanation of the division of fields occupied by the terms mentioned above. Key words: British culture, linguaculture, ritual, religious ritual, rite, custom, worldview. Стаття надійшла до редакції 02.02.2013 р. Прийнято до друку 28.02.2013 р. Рецензент – к. філол. н., доц. Єфремова Н. В. УДК 811.112.2’373.612.2+811.112.2’42 О. Г....»

«М.Г. Зеленцова УДК 801.11 АНАЛІЗ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ НОМІНАцІй КОНцЕПТУ ГРОШІ (на матеріалі фразеологізмів та прислів’їв української, російської і англійської мов) У статті розглядаються проблеми когнітивної лінгвістики: поняття «концепт», когнітивна семантика, національна лінгвокультура. Дослідження когнітивної складової мовних одиниць, зокрема фразеологізмів, є одним із актуальних напрямків сучасної лінгвістичної науки. Проведений аналіз значень фразеологічних номінацій концепту «гроші» уможливив...»

«УДК 659.118: 811.111' 81'367 С. К. Топачевський, аспірант (Житомирський державний університет імені Івана Франка) СИНТАКСИЧНІ ПРОЯВИ ЗНИЖЕННЯ КАТЕГОРИЧНОСТІ ВПЛИВУ В АНГЛОМОВНИХ РЕКЛАМНИХ ПОВІДОМЛЕННЯХ У статті розглядається синтаксичний прояв тактики зниження категоричності впливу в англомовних рекламних повідомленнях, яка є одним із проявів інтерперсональної етикетизації рекламного дискурсу. Синтаксичні особливості рекламного дискурсу досліджуються з точки зору їх формально-семантичної...»

«Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 11 (270), Ч. ІІ, 2013 УДК 378.147:37.011.3(091)(73/477) В. Ю. Калюжна ПРО ПРОБЛЕМУ АКАДЕМІЧНОЇ НЕЧЕСНОСТІ: СПРОБА КОРОТКОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ СТАНУ У ВИШАХ США І УКРАЇНИ На сьогодні досить велика ступінь фіктивності оцінок знань в українських навчальних закладах не є секретом, причому це стосується не тільки вишів, а й школи: статки та значущість посад батьків відіграють тут визначальну роль, що, втім, для держав з заниженими моральними вимогами до своїх...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2017 www.ua.z-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»