WWW.UA.Z-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Методички, дисертації, книги, підручники, конференції

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы



Работа в Чехии по безвизу и официально с визой. Номер вайбера +420704758365

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:   || 2 | 3 |

«КНЯЗЬ ІВАН БИРЛАДНИК: ЗАГАДКОВА ПОСТАТЬ Князь Іван Ростиславич, прозваний Бирладником, не займав важливих князівських престолів, навпаки, більшу частину свого життя провів у ...»

-- [ Страница 1 ] --

УДК 94 (477) “ІХ”

Леонтiй ВОЙТОВИЧ

КНЯЗЬ ІВАН БИРЛАДНИК: ЗАГАДКОВА ПОСТАТЬ

Князь Іван Ростиславич, прозваний Бирладником, не займав важливих князівських

престолів, навпаки, більшу частину свого життя провів у вигнанні, служачи різним

князям у різних землях. Але в середині бурхливого ХІІ ст. він залишався однією з ключових фігур, яку намагалися тримати при собі всі найважливіші правителі руських

земель. Підтримка претензій Івана Ростиславича навіть коштувала київського престолу князю Ізяславові Давидовичу. Все це, поряд з таємничою Бирладю, якою володів цей князь, робить постать князя Івана Бирладника однією з найбільш загадкових фігур в історії Київської Русі.

Найбільші дискусії викликає загадка його походження. Бiльшiсть iсторикiв уважають Івана Бирладника сином перемишльського князя Ростислава Володаревича.

Але, в такому разі, чому цього князя як можливого суперника в боротьбі за Галич так боявся Ярослав Осмомисл? Як могли прийняти у Галич молодого князя з гілки Володаревичів, коли це була територія Васильковичів? І чому цей князь мав таку підтримку населення середнього та нижнього Подністров’я? Якщо Іван Ростиславич був сином перемишльського князя, то за своїм походженням він не міг мати жодних прав на Галич1. З таким логічним висновком погоджуються практично всі дослідники.

Я вже звертав увагу, що, окрім перемишльського князя Ростислава Володаревича, був і його двоюрідний брат, теребовельський князь Ростислав-Григорій Василькович. За життя Володаря та Василька єдиної Галицької землі ще не існувало. Вона утворилася внаслідок діяльності Володимирка Володаревича. А за рішеннями Любецького снему 1097 р., який закріпив “отчі” володіння за різними гілками Рюриковичів, Володар та його спадкоємці отримали перемишльсько-звенигородську землю, а Василько та його спадкоємці – теребовельсько-галицьку. Пізніше Давид Ігоревич, претендуючи на землі Василька Ростиславича, пропонував Володареві забрати його до себе, обіцяючи додати кілька волинських прикордонних замків. Тому виглядає, що Iван Бирладник був сином теребовельського князя Ростислава-Григорiя Васильковича i отримав свiй удiл за життя батька або по його смертi вiд дядька галицького князя Iгоря-Iвана Васильковича, на чию честь i отримав, напевно, своє iм’я. По смертi останнього вiн залишався першим законним претендентом на спадщину Васильковичiв. Через це був таким небезпечним для Володимирка Володаревича та його наступника Ярослава Осмомисла. Через це галичани запрошували його до себе, а противники Ярослава Осмомисла намагалися утримувати цього князя у себе, щоби мати можливість впливати на потужного галицького князя. З тієї ж причини і Юрій Довгорукий, союзник і сват Володимирка Васильковича, готовий був видати Івана Бирладника його противникові.

З тієї ж причини на захист князя виступив митрополит, прекрасно розуміючи, що йому загрожує розправа2. Такого висновку щодо походження князя Івана Ростиславича, не розгортаючи широкої аргументації, дійшли М.Баумгартен та О.Рапов3.

–  –  –

Вiдома грамота князя Івана Ростиславича месемврійським купцям вiд 20.05.1134 р., де згадуються його володiння в пониззi Днiстра та Дунаю, в числі яких Малий Галич (Галац), Бирлад і Текуч4. Автентичнiсть грамоти визнавали П.Голубовський5, М.Дашкевич6, П.Мутафчієв, М.Грушевський7, В.Пашуто8, О.Насонов9, М.Левченко10,.

А.Фроловський11, О.Зимін12, В.Потін13, М.Брайчевський14, р.Рабінович15, Л.Войтович16 та О.Майоров17. Прихильники версії щодо фальсифікату поважних аргументів не висунули (І.Богдан18, О.Соболевський19, П.Панаїтеску20, М.Мохов21, М.Котляр22, П.Павлов23, В.Спінеї24, C.Каштанов25, Б.Перхавко26). Як правильно зазначив у своєму блискучому дослідженні р.А.Рабинович, усі вони, починаючи з І.Богдана, наперед виходили з постулату, що звенигородський князь Іван Ростиславич не міг володіти Бирладом і пониззям Дністра та Пруту27.

Але цей постулат легко заперечується. Грамоту вперше ввів до наукового обігу відомий румунський історик і філолог-славіст Богдан Петричейку Хаждеу (1836Оригінал і первинна копія грамоти втрачені ще у ХІХ ст. Противникові автентичності грамоти, видному лінгвістові О.Соболевському вдалося довести лише те, що текст грамоти написаний у ХІV-XV ст. в орфографічних і лінгвістичних традиціях молдовських і болгарських документів того часу28. Але це тільки дозволяє говорити, що до Б.П.Хашдеу потрапив список з грамоти, виготовлений у ХІV-XV ст., або ж фальсифікат, зроблений у цей період, при фабрикації якого були використані вірогідні джерела і відомості. Необхідністю переписання грамоти в “молдовські” часи було прагнення продовжити традицію торговельних пільг для деяких міст, як точно зауважив р.Рабинович29.

Найбільш дошкульним місцем грамоти противники її автентичності вважають фразу “князь Бирладський від стола Галицького”. Якщо вважати Івана Ростиславича звенигородським князем, столиця якого знаходилася у Звенигороді на Білці, на території Володаревичів, то ця фраза виглядає позбавленою змісту. Але існувало кілька Звенигородів саме у Теребовельському князівстві, яким володів батько Івана Ростиславича – Ростислав-Григорій Василькович.

Л.Махновець вважав, що столицею першого уділу Івана Бирладника міг бути Звенигород на лівому березі Стрипи, лівої притоки Дністра, городище якого збереглося біля сучасного с.Звенигорода Бучацького р-ну Тернопільської області, або ж Звенигород на лівому берез Дністра біля правого берега ріки Дзвенячки, городище якого збереглося поблизу нинішнього с. Дзвенигорода Борщівського р-ну Тернопільської обл.30.

У тому ж районі, між впадінням Серета та Збруча трохи ближче до першого, на високому мисі на околиці с. Більче-Золоте того ж Борщівського р-ну знаходиться велике городище ХІ-ХІІІ ст. біля якого було селище (знищене котлованом) та могильник. З напільного боку городище півколом захищене трьома рядами валів та ровів.

Тут знайдено енколпіон із зображенням чотирьох євангелистів по кутах, бронзовий браслет, застібку, срібну пряжку, багато залізних ножів, сокирок та наконечників стріл, два уламки скляних браслетів, уламки посуду. Спеціальних розкопок тут не проводилося, лише закладалися розвідувальні шурфи31.

Ще один Звенигород, за переказами, знаходився за Збручем, на городищі в урочищі Княже Замчисько поблизу с.Гольнищева Чемеровецького р-ну Хмельницької області.

Вали городища збереглися на висоту 6 м., частина урочища має назву Дівечі, і там, за переказами, був жіночий монастир.

В котрому зі Звенигородів була столиця уділу князя Івана Бирладника? Судячи з опису бойових дій 1144 р.32, коли київське та галицьке війська рушили до Звенигорода,

КНЯЗЬ ІВАН БИРЛАДНИК: ЗАГАДКОВА ПОСТАТЬ

йдучи берегами Серета, і стали біля міста, будучи цією рікою розділені33 (що виключає Звенигороді на Білці, який знаходиться нині у Пустомитівському р-ні Львівської обл.), це місто знаходилося ближче до впадіння Серета у Дністер. Тому найкраще підходить городище біля с. Більче-Золоте Борщівського р-ну. Городище на високій горі поблизу с. Дзвенячка того ж р-ну, початки якого сягають ІХ ст., могло бути більш раннім містом, перенесеним у ХІ-ХІІ ст. до нинішнього с. Більча-Золота. Розміри тутешнього городища та знахідки на ньому під час звичайних археологічних розвідок дозволяють припускати саме тут наявність столиці уділу Івана Бирладника.

Ростислав-Григорій Василькович помер між 1127/1141 рр., ближче до першої дати;

його брат Ігор-Іван Василькович – у 1141 р.34. Теребовельський князь міг виділити своєму синові уділ з центром у Звенигороді на Дністрі, куди ввійшло все пониззя Дністра та Пруту аж до Дунаю. Після смерті брата Ростислава Ігор приєднав його частку, а звенигородський князь залишився його васалом (звідси і формула “князь Бирладський від стола Галицького”). Навіть якби грамота від 20.05.1134 р. була датована 1144 р., як уважав М.Грушевський (що більш ніж сумнівно), то це би могло означати тільки, що після того, як Володимирко захопив галицьку і теребовельську частки, його племінник залишився васалом тепер уже князя всієї Галицької землі.

Що ж відбувалося у пониззі Дністра та Дунаю у ХІІ ст. і кому належали ці території?

В лiтературi досить рiзноманiтних версiй про те, що пониззя Днiстра було заселене одними бродниками, якi були окремим племенем, близьким до чорних клобукiв35, людьми неясного етнiчного походження, з яких потiм пiшли запорозькi козаки36, чи втiкачами вiд крiпосного гнiту – “сбродом”37. За археологічними матеріалами, основне населення пониззя Днiстра складали нащадки тиверцiв38 i гето-дакiв [волохи]. До них долучилися зафіксовані літописами галицькi “вигiнцi”, якi з рiзних причин змушенi були покинути старi оселi, ремiсники та смерди, яких приманювали пустуючi землi, та купцi-промисловики, які просто не могли обминути цю територію, з’єднану найкоротшим шляхом з дунайськими володіннями Візантії.

Не вдаючись у дискусію про бродників, можна зауважити, що вони могли бути просто корпорацiєю, яка обслуговувала броди, перевози i переволоки, стоянки бiля порогiв на низу Днiстра, Пруту, Бугу i Днiпра. За свою роботу вони брали плату з купецьких караванiв, а крiм того, напевно, займались i мисливством та рибальством. Узимку бродники сходилися в мiста, де проживали свiй заробiток. Звичайно, що вони мусили мати якусь свою вiйськову органiзацiю для захисту вiд кочовикiв. Їх старшини поповнювали ряди мiсцевих феодалiв. Чисельнiсть цiєї корпорацiї, звичайно, була невеликою, але в джерела вони потрапили, оскiльки вiдiгравали в тих мiсцях помiтну роль.

Зрозуміло, що це різнорідне осіле населення потребувало військового захисту від постійної сваволі кочовиків якоїсь держави, будучи готовим узамін навіть добровільно віддавати певну частку своїх продуктів, а етнічно його елементи, принаймні значна частина їх, були близькими до сусідньої Галицької держави.

Частина дослідників, не наводячи твердих писемних чи археологічних аргументів, вважала, що в середині ХІІ ст. низів’я Дністра, Пруту і Сирета, напевно, знаходилися під контролем половців39 (зрозуміло, що межі вторгнень та міграцій кочовиків завжди були важковловимі), а стабільна межа галицьких земель проходила по лінії міст Ушиця, Кучелмин, Онут, Микулин, Коломия40, не доходячи навіть до сучасного Могилева на Дністрі41. Ці висновки, також не додаючи ніяких аргументів, прийняв і сучасний російський візантист М.Бібіков42. Між тим, існують деякі деталі, які не дозволяють погодитися з такими версіями. У 1164 р. вiйна Угорщини з Вiзантiєю закiнчилась

Леонтiй ВОЙТОВИЧ

миром. За умовами цього миру спадкоємець угорського престолу Бела мав прибути до Константинополя як почесний заложник. Василевс Мануїл Комнен вiдразу ж заручив з ним свою єдину дочку Марiю. З’явилась iдея вiзантiйсько-угорської унiї, котра стала небезпечною для Галицького князiвства. Тому Ярослав Володимирович, не вагаючись, пiдтримав претендента на вiзантiйську корону брата, василевса, Андронiка Комнена.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


У 1164 р. Андронiк утiк із вiзантiйської столицi. “…i лише вiн досяг кордону Галицької землi, де розраховував знайти пристанище, як потрапив у пастку деяких мисливцiв народу волохiв”, якi мало не передали його вiзантiйським властям. Однак принц досяг Галича, де був прийнятий Ярославом Володимировичем. Пiзнiше, в пам’ять про перебування в Галицькiй землi, Андронiк прикрасив розписами палату, яку побудував у Константинополi бiля храму Сорока мученикiв. Ось як описує цi розписи один із кращих вiзантiйських письменникiв, Микита Хонiат: “Живопис представляв кiнську їзду, полювання з собаками, крики птахiв, гавкiт собак, погоню за оленями i травлю зайцiв, пробитого списом кабана i пораненого зубра (цей звiр бiльший за казкового ведмедя i плямистого леопарда i водиться переважно у тавроскiфiв), сiльське життя з його наметами, нашвидко приготований обiд зі спiйманої здобичi, самого Андронiка, який власноруч розрубує на частини м’ясо оленя або кабана i ретельно смажить його на вогнi, та інші подібні предмети, якi свiдчили про життя людини, у котрої вся надiя на лук, меч i прудкого коня”43. Андронiк Комнен був сином Iсаака Комнена та Iрини Володарiвни i не лише знав мову, але й полюбив землю матерi44. Судячи з опису, це могли бути степи Нижнього Подністров’я. Вже у 1165 р. василевс Мануїл прислав до Галича двох митрополитiв, якi запропонували Андронiкові в управлiння Кiлiкiю.

Князь Ярослав Володимирович послав з вiзантiйськими послами галицького єпископа Кузьму. Посольство домоглося гарантiй безпеки для Андронiка Комнена i пiдтвердило союз з Вiзантiєю45. Вiзантiя розглядала галицького князя як hypospondos, що за вiзантiйською вселенською термінологією, прирiвнювалося до давнього – союзний Риму народ – socii populi Romani. Цікаво, що найбільше свідчень візантійських авторів стосується Галицького князівства, володар якого часом протиставляється володареві Києва і розглядається як цілком самостійний46. Можливо, що саме тих часiв тiсних зв’язкiв з Вiзантiєю стосується графiтi в Константинополi на мармуровiй балюстрадi хорiв собору св. Софiї: “Матфhй попъ галичьский”47. На цей перiод галицький князь реально був найсильнiшим з усiх володарiв у Київськiй Русi. Його князiвство, крiм усього, не було роздроблене на удiли. Варфоломій Англiйський (ХIII ст.) взагалi ототожнював Галицьку землю зi всiєю Руссю: “Галiцiя дуже обширна область, котра охоплює бiльшу частину Європи, дуже багата, деякими вона називається Руссю”48.

Видатний географ ХII ст. Абу Абдаллах Мухаммед iбн Мухаммед ал-Iдрiзi (1100у своїй енциклопедiї “Розваги втомленого в подорожах по областях”, написанiй при дворi сицилiйського короля Рожера II (1130-1154), в країнi ар-Русийя в числi восьми вiдомих йому мiст називає Рамiслi [Перемишль] та Галiсийа [Галич]49. Ще А.Петрушевич ототожнив Галісийя ал-Ідрізі, виходячи з опису сицилійського географа, з Галичем на Дунаї50.

У 1182 р. Андронiк Комнен умiло скористався з невдоволення вiзантiйцiв пролатинською полiтикою вдови Мануїла I Марiї, дочки графа Тулузи i князя Антiохiї Раймонда Сент-Жiлля, та її фаворита протосеваста Олексiя Комнена, якi правили вiд iменi юного Олексiя II, i сам став регентом, а у 1183 р. захопив престол. Свого противника протосеваста вiн негайно вислав у Скiфiю, тобто у дунайськi володiння галицького князя. Однак, не без допомоги противникiв Ярослава, протосеваст Олексiй Комнен

КНЯЗЬ ІВАН БИРЛАДНИК: ЗАГАДКОВА ПОСТАТЬ

утiк “i як який-небудь крилатий змiй перенiсся в Сицилiю”. Андронiк Комнен продовжив боротьбу, не зупиняючись перед репресiями непокiрної знатi i одночасно продовжуючи вiйну з сицилiйськими норманами. Невдачi у цiй вiйнi, в свою чергу, використали його вороги. У 1185 р. пiдбурений знаттю константинопольський натовп розтерзав василевса Андронiка51. На цi подiї галицький князь вiдреагував посольством, про яке згадує Микита Хонiат. Стосунки мiж обома країнами рiзко погiршилися.

Навеснi 1186 р. брати Петро i Асень пiдняли повстання у Болгарiї, яка залишалася вiзантiйською провiнцiію. Пiсля перших же невдач болгарськi вождi вiдступили за Дунай, а навеснi 1187 р. продовжили боротьбу. З ними прийшли “кумани, народ досi вiльний, негостинний i дуже войовничий, i тi, що походять з Вордони, якi смiються з смертi, гiлка руських, народ милий богу вiйни”. “Вордона” може бути спотвореною назвою “бродникiв”52 або “Бирладi”, i тодi це прямий доказ допомоги болгарам з боку галицького князя. Можливо, що сам галицький князь пiдштовхнув болгарських сепаратистiв пiсля загибелi Андронiка Комнена. Докладно аналізуючи аргументи противників версії Ф. Успенського, зокрема грецького історика Ф. Малінгудіса, які вважають, що болгарським повстанцям допомагали тільки кумани-половці, відомий російський візантист Г.Літаврин дійшов беззаперечного висновку, що “восени 1186 р.



Pages:   || 2 | 3 |
Похожие работы:

«МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВСЕУКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ МОЛОДИХ НАУКОВЦІВ НАУКОВИЙ ВІСНИК № 2 (210) Одеса – 2014 Науковий вісник • Одеський національний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Науки: економіка, політологія, історія. – 2014. – № 2 (210). – 205 с. – Мови: укр., рос., англ. Редакційна колегія Редакційна колегія затверджена Вченою радою Одеського національного економічного університету. Протокол № 4 від...»

«УДК 37.013 Фінін Г. І., кандидат філософських наук, доцент ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ В СИСТЕМІ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ Розглянуто особливості громадянського та патріотичного виховання в системі військової освіти Сполучених Штатів Америки. Проаналізовано теоретичні основи громадянського, патріотичного та військово-патріотичного виховання у Сполучених Штатах Америки. Запропоновано рекомендації щодо впровадження позитивного досвіду Сполучених Штатів Америки з громадянського,...»

«34 Отже, медіатексти українських дисидентів несли альтернативні знання, зокрема з історії, літератури, мистецтва, філософії, релігії. Дисидентська комунікація як відображення інакомислення в тоталітарному суспільстві отримала вплив на масову аудиторії під час переходу з приватно-публічної до публічної сфери. Проте за тридцять років існування дисидентського руху в СРСР було збагачено інформаційну мережу та закріплено зв’язки з міжнародними інформаційними агентствами, пресою, різноманітними...»

«УДК [93+2–3+37] : 929(477) Пода В. М. ІСТОРИЧНІ Й СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ В. В. ЗЕНЬКОВСЬКОГО У статті досліджено процес становлення В. В. Зеньковського як особистості, визначено й проаналізовано історичні та соціально-культурні чинники формування світогляду вченого. Ключові слова: світогляд, соціально-культурні чинники, суспільно-релігійне життя, науково-просвітницька робота. Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями....»

«233 Збірник наукових праць ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ УДК 94 (477) Олександр Удод, Михайло Юрій МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ТРАВМИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІСЛЯ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОГО ЗАВОЮВАННЯ У статті йде мова про історичну пам’ять, як травму українського народу після польськолитовського завоювання. Ключові слова: пам’ять, міф, ідентична група, нація, суспільний стан. Л атинським терміном memoria історики позначають поняття “пам’ять” у всіх проявах цього багатозначного феномена. Memoria...»

«3 ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ І.Б. Шафранська ВПЛИВ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ІДЕЙ І МАРКСИСТСЬКОГО ВЧЕННЯ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ У статті розкрито вплив марксистського вчення на розвиток економічної думки Західної України та на погляди її окремих представників. Проаналізовано сприйняття соціалістичниїх ідей західноукраїнськими вченими в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Особливу увагу приділено еволюції поглядів І. Франка...»

«Теоретична і дидактична філологія. Випуск 15, 2013. УДК 81’367.625 Ольга Волошина (м. Маріуполь, Україна) ПАРЕМІОЛОГІЧНЕ ПОЛЕ КОНЦЕПТУ ПРАВДА/ІСТИНА В УКРАЇНСЬКІЙ, АНГЛІЙСЬКІЙ ТА НОВОГРЕЦЬКІЙ МОВАХ У статті розглянуто питання здатності паремійних одиниць як ціннісного лінгвокультурологічного джерела ілюструвати історію розвитку певних концептів та фокусувати їх стале осмислення. Визначено специфічні риси ментального та етнічного характеру сталих значень досліджуваного концепту; визначено...»

«Вісник Житомирського державного університету. Випуск 63. Філософські науки УДК 316.75 А. О. Приятельчук, кандидат філософських наук, доцент (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) ВЛАСНІСТЬ І КАПІТАЛ: СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ У статті з філософських позицій проаналізовано сутнісні смисли та структурно-функціональний характер власності і капіталу. Зазначено, що вид власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність характеру поєднання...»

«Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2013, № 5 (31) SUMMARY Desnova I. The terminology field of problem of multicultural education of junior children. It is found out that the problem of multicultural education is an actual question as philosophical scientifically-pedagogical studies so educational practice and publiclypedagogical activity. Receipt of multicultural education for young people, forming human and national consciousness, civil position, active and responsible...»

«Д. В. Журавльов 100 ключових подій української історії Текст предоставлен правообладателем http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=9306994 100 ключових подій української історії / Д. В. Журавльов: Клуб Сімейного Дозвілля; Харків; 2014 ISBN 978-966-14-5667-8 Аннотация Неупереджений погляд на героїчне минуле українського народу! Найвизначніші події нашої історії – від заснування Києва до прийняття Конституції! У цій книжці детально описано події, які вплинули на розвиток та становлення...»

«Вісник ХДАК. Випуск 27. 2009 УДК 94:329.73:929 Міхновський С. О. НАУМОВ МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ В УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ ДОРЕВОЛЮЦІЙНОГО ПЕРІОДУ (1890–1916 РР.) Розглядається питання про організаційну належність ліде ра українського націоналізму початку ХХ ст. М. Міхновсько го, зокрема, його становище в Українській народній партії. Ключові слова: націоналізм, український рух, Міхновсь кий, політична організація, Українська народна партія. Рассматривается вопрос об организационной...»

«Конференція. Тема «Розвиток засобів зв’язку»Зміст: 1. Історія створення супутникового зв'язку.2. Супутники зв'язку типу «Радуга» і «Молния».3. Система «Інтерсупутник»4. Газети і книги через супутник 5. Організація «Інмарсат» 6. «Коспас» космічний рятівник 7. Телевізійна мережа зв'язку 8. Оптичні лінії зв'язку 9. Телефон, телеграф 10. Розвиток Єдиної автоматизованої системи зв'язку (ЄАСЗ) Історія створення супутникового зв'язку. Світ зірок та планет з давніх часів притягував увагу людей. Ближче...»

«С.Горбаченко. Роль процесів легалізації у зростанні потенціалу ринку програмного забезпечення / С.Горбаченко // Галицький економічний вісник. — 2011. — №2(31). — с.69-74 (проблеми мікрота макроекономіки) УДК: 339.166.5:330.341.1 Станіслав ГОРБАЧЕНКО РОЛЬ ПРОЦЕСІВ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ У ЗРОСТАННІ ПОТЕНЦІАЛУ РИНКУ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Резюме. Зроблено спробу проаналізувати вплив процесів легалізації на стан ринку програмного забезпечення. Проведено порівняльну характеристику методів легалізації...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2017 www.ua.z-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»