WWW.UA.Z-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Методички, дисертації, книги, підручники, конференції

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:   || 2 | 3 |

«ЧИСЕЛЬНІСТЬ, СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА І НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ДРОГОБИЧА У XVI – XVIII СТ. Одним із найважливіших показників інтенсивності економічного і політичного життя ...»

-- [ Страница 1 ] --

УДК 314 (09) (477.83) „XVI–XVIII”

Ярослав ІСАЄВИЧ

ЧИСЕЛЬНІСТЬ, СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА

І НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ДРОГОБИЧА

У XVI – XVIII СТ.

Одним із найважливіших показників інтенсивності економічного і політичного

життя міста є динаміка змін кількості населення. На жаль, збереглося дуже мало

об’єктивних джерел про кількість населення міст Речі Посполитої у XVI–XVIII ст. Тому

заслуговують на увагу наявні в нашому розпорядженні дані про кількість населення Дрогобича в XVI і XVIII ст.

При обчисленні кількості населення міста важливим є з’ясування середньої кількісті мешканців в одному будинку, оскільки в демографічних джерелах того часу найчастіше брались на облік лише будинковласники. Дослідник сусіднього з Дрогобичем – міста Самбора приймав кількість населення в XVI – XVIII ст. – 7 осіб на будинок1. Історик С. Пазира користувався критерієм 6 осіб на будинок, підкреслюючи разом з тим, що це швидше занижене співвідношення, бо навіть у малих містечках часто мешкало по 7-8 осіб в будинку2. Як видно з дрогобицьких актових книг, в одному будинку дуже часто мешкали 2 сім’ї, а іноді й більше, а сім’я складалась в середньому не менш як з 5 членів. Тому можна з повним правом прийняти за основу середню кількість 6 мешканців в одному житловому будинку, як мінімальну.

В інвентарі за 1568 р.3 перелічено 245 дрогобицьких будинковласників. Приймаючи по 6 мешканців на будинок, отримаємо 1225 мешканців. Однак є підстави вважати цю цифру заниженою, бо тут не враховані піддані війтівської юрисдикції, а також тому, що складачі інвентарів, як і люстрацій, часто не враховували неоподатковані будинки. А. Прохаска на підставі суми сплаченого в 1578 р. чопового обчислював населення Дрогобича в кількості 3600 осіб4. З іншого боку, враховуючи кількість сплаченого міщанами шосу, (приймаємо методику згідно якої в містах, де сума шосу булла від 50 до 100 зол., припадає по 32 особи на 1 зол. шосу), кількість населення в Дрогобичі в 1578 р. може бути визначеною 3078 осіб5. При цьому ці дані, обчислені на підставі суми сплаченого шосу теж, можливо, занижені6. Розбіжність відомостей різних джерел про кількість населення Дрогобича в 60-80 рр. XVI ст. є свідченням варіативності та приблизності їх інформативного потенціалу. Однак вони дозволяють висловити припущення, що населення Дрогобича в цей час становило 2-3 тис. мешканців, з більшим або меншим відхиленням в той чи інший бік.

З XVII і XVIII ст. маємо список міських будинків з 1652 року у Перемиських земських актах, а також матеріли Йосифінської ґрунтової метрики 1787 р. та Францисканської метрики 1820 р. На відміну від джерел попереднього періоду наявний в матеріалах перелік міських будинків і земельних наділів міщан є більш-менш повним. Однак дані метрик про кількість населення також є дещо заниженими, бо вони не враховують найбідніших шарів міського населення –„люзних“, жебраків тощо.

Для визначення кількості осіб, що припадала на один будинок в кінці XVIII – на початку XIX ст., порівняємо дані Францисканської метрики з іншими австрійськими

–  –  –

статистичними джерелами. За австрійськими урядовими джерелами 1811 р. у Дрогобичі було 8007, а 1819 р. – вже 8690 мешканців7. За даними метрики 1820 р. тут було 1262 будинки, отже прийнявши кількість населення за 8 700 осіб, отримаємо, що на один будинок припадало 6,9 осіб. Приймаючи цей коефіцієнт для Йосифінської метрики, визначимо кількість населення в Дрогобичі у 1787 р. 6465 осіб. Відомості про кількість населення в окремих частинах за вказаними вище джерелами подано нижче.

–  –  –

Навіть враховуючи недосконалість використаних джерел, можна припустити, що в третій чверті XVIII ст. населення Дрогобича складало не менше 6 – 6,5 тис. осіб. Ріст населення в порівнянні з попередніми століттями відбувався в основному за рахунок передмість, на яких мешкала більша частина населення міста. У проміжках між тими роками, за які у нас є дані, були періоди зменшення кількості населення, але в цілому для всього періоду XVI – XVIII ст. характерне неухильне зростання міста. Однак беручи до уваги об’єктивні можливості для розвитку продуктивних сил в країні, багаті природні ресурси, натуральний приріст населення, це зростання слід визнати вкрай

ЧИСЕЛЬНІСТЬ, СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА І НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ДРОГОБИЧА

повільним. Це було наслідком гальмування розвитку продуктивних сил і зокрема міського ремесла тогочасними виробничими відносинами.

Населення феодального міста ділилося на різні соціальні прошарки. Тут, як і в усьому тогочасному суспільстві, спостерігаємо чітку ієрархію станів, на найвищому щаблі якої знаходилися еліти, зокрема шляхта. Староста, як великий магнат, рідко мешкав у місті. Замість нього тут постійно перебували різні урядовці: підстарости, піджупники, судді, замкові і жупні писарі, які походили переважно з дрібної і середньої шляхти. В XVI ст. різні посади в старостинській адміністрації найчастіше займають представники шляхетських родин Колодницьких, Унятицьких, Вацівських, Винницьких та ін.12, а в XVII–XVIII ст. – тих же Винницьких, а також Стебницьких, Лопушанських (Лопуських), Созанських, Туркулів та ін. Якщо в XVIII ст. старостинська адміністрація була повністю в руках шляхти, то у XVI – на початку XVII ст. в ній було чимало вихідців з міщанства, які однак згодом, як правило, отримували шляхетство і на подання старости виключались з міського права. Так, в XVI ст. стали шляхтичами такі вихідці з міщан, як піджупок Войтіх Бугрей, замковий писар Варфоломій Берна Найдаковський, підстароста Йосиф Воєвода, які, збагатившись під час урядування в старостинській адміністрації, а також шляхом оренди млинів, жупних будинків та інших молодих статей, пізніше понабували земські маєтки13. Особливо багатим був згаданий Варфоломій Найдаковський, який отримав королівське затвердженя на два черини, луки, три лани поля, що після його смерті перейшли у власність інших шляхтичів14.

З шляхтичами, що були на службі в інших старост, пов’язані (через єдність інтересів і родинні зв’язки) й інші шляхтичі, що мали „двірки“ на території міста, але не хотіли підпорядковуватись міському праву. Вже в XVI ст.

зросла роль шляхти в місті:

окремі дрібнопомісні шляхтичі продавали сільські маєтки, щоб купити будинки в Дрогобичі15. В XVII–XVIII ст. кількість шляхетських „двориків“ в місті продовжувала збільшуватись.

Поруч зі світською елітою важливе місце в суспільній ієрархії посідало духовенство. Католицьке духовенство Дрогобича отримувало феодальну ренту з усього міського населення, а крім того мало власних кріпаків у місті і на селі, які виконували панщину, давали грошові чинші і натуральні данини. Про доходи «ректора» Дрогобицького костьолу свідчить такий факт: 1424 р. він позичив Львівському магістрові грошову суму, потрібну для шлюбного подарунку королеві Владиславу Ягайлові і його нареченій княгині Софії16. Деякі інші церковні служителі (органісти, дзвонарі тощо) за своїм соціальним становищем наближались до міщанства.

Вища православна церковна ієрархія (єпископи, ігумени монастирів) володіла, як і католицьке духовенство, численними маєтками в місті і на селі. Так, перемишльський єпископ Антоній Радиловський в середині XVI ст. мав не лише земські маєтки з селянами, але й «підданих» міщан, що мешкали на його грунтах в Перемишлі і Самборі17. Зате значна частина нижчого духовенства, сільських і міських священиків була значно біднішою. В підкарпатському селі зустрічаємо навіть «попів», які виконували феодальні повинності. Проте в містах, де соціальне розшарування було більшим, серед духовенства виділялась заможна верхівка. Серед дрогобицького православного духовенства на початку XVI ст. виділявся своїм багатством священик церкви Св.Юрія Сенько з дрібношляхетської родини Терлецьких, в якій вже в XV ст. священицтво стало спадковим заняттям18. З ним споріднені двоюрідні брати Савка, Петро і Васько Терлецькі, які в цей час також були священиками19, і Лаврентій Терлецький, який

Ярослав ІСАЄВИЧ

в 1528 р. був перемишльським єпископом20. В 1497 р. Сенько Терлецький отримав королівське підтвердження на володіння півланом землі21, а в 1508 – підтвердження привілеїв, „наданих ще Владиславом Ягайлом“, на володіння ланом землі, саджавкою, ставами, городом, садами, пасовищами, солеварною вежею з двома черинами і з правом безплатно ( „без кошового“) і поза чергою („без очеретки“) брати сировицю з королівського вікна, а також звільнення від чиншів, податків і підвод22. Тоді ж, мабуть, йому було надане підтверджене пізніше (1679 р.) право вільно варити горілку і пиво на власну потребу і під час празників Св.Юрія на продаж і дозвіл продавати на цьому празнику також привезені напої23. Крім того, парохи церкви Юра мали право на збір по 2 гр. від осілих на німецькому праві парафіян церков чесного Хреста і П’ятниць (за іншими даними – від всіх мешканців Дрогобича)24. В XVII ст. на згаданому вище лані осіло кілька родин „підсадків“, які попали під юрисдикцію священика. Так виникла „Юрівщина“ (Юрина), яку в податкових реєстрах іноді називають „передмістям попа Терлецького“25.

В XVI–XVII ст. церква Св.Юрія перебувала у спадковому володінні Терлецьких: після Сенька був попом його син Грицінко, потім знову Сенько, на початку XVII ст. Павло, який мав сина Сенька26. Після смерті Василя, останнього представника цієї родини, братство стало вибирати священиків з числа міських парафіян.

Такі широкі привілеї, як у Терлецьких православне духовенство мало настільки рідко, що як в XVI ст., так і серед істориків нового часу виникали сумніви щодо їх автентичності27. Як за шляхетським походженням, так і за обсягом своїх привілеїв священицька родина Терлецьких наближається до верхівки еліти суспільства. Але таке становище було винятковим. Більшість міських священиків зливалась не з шляхтою, а з верхівкою міщанства. Так, наступниками Терлецьких на парафії Юра були представники заможного міщанства: Федір Старосовський, Іван Монастирський, Степан Кобрин, Михайло Кобринович, Григорій Кобринович28. Священики інших дрогобицьких церков (Чесного Хреста, Параскеви П’ятниці, Св.Трійці, Спаса/Преображення та Пречистої Богородиці) також виходили з середовища середньозаможного і багатого міщанства. У XVIII ст. все міське духовенство було споріднене з патриціанськими родинами. Священик церкви Чесного Хреста Василь Глібкевич одружився з дочкою війта Терезою Едричківною, а свою дочку віддав заміж за міського радника Ф. Венцковича, власника будинку вартістю 2000 зол. і фільварку з городом і садом. Священиками церкви Св.Трійці і дрогобицькими деканами в першій половині XVIII ст. були багаті міщани Венгриновичі. Один з них, Лука Венгринович, в 1733р. віддав свою дочку заміж за багатого купця Івана Гудза29. Також і представники інших дрогобицьких священицьких родин (Староміські, Сербиновські, Кобрини) посідали важливе місце серед цехової старшини і міського патриціату. Таким чином, духовенство в Дрогобичі зливалося з верхівкою міщанства.


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


До патриціїв слід зарахувати найбагатших купців і ремісників, які захопили в свої руки міське управління (магістрат). Більшість патриціїв були поляками і римо-католиками, однак їм не поступалися і верхівка українського міщанства, яка так само, як і католики, перетворювалася в спадковий патриціат. В кінці XV ст. одним із заможних українців-міщан був Івасько Захарка, в будинку якого засідав королівський комісарський суд, а в середині XVI ст. довголітнім членом ради був „русин Захарка“, очевидно, родич Іваська Захарка30. Крім Захарка, в XVI ст. в раді засідали українці Хома, Онисько Синиця і Грицько Синиця, який в 1546 – 1558 рр. орендував міську горілчану корчму, а також доходи від мір для вимірювання формованої солі і оплати від дерева,

ЧИСЕЛЬНІСТЬ, СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА І НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ДРОГОБИЧА

що привозилось на солеварні. В 1546 р. він заплатив раді 200 зол., щоб вона нікому не передавала цих доходів, і потім щороку поновлював орендний контакт, і звичайно на суму 102 зол. на рік: „51 за горілку, 1- за міри, 50 – за дерево“31. В 1542 – 1544 рр. Грицько Синиця орендував також міський королівський млин біля Раневич32. Орендарі цього млина посідали впливове становище серед міської верхівки. В 1511-1514 рр. його орендував багатий міщанин, власник земських маєтків Сенько Садковський, в 1514рр. – Роман Русин. Але від середини XVI ст. оренда цього млина переходить до рук жупника, а пізніше старости і старостинських слуг, а в XVII ст. млин належить вже шляхтичам33.

В XVII–XVIII ст. всі посади в магістраті залишались в руках кількох найбагатших родин: Андричків – Дворниковичів, Піховчиків, Венцковичів, Кобринів, Венгриновичів. Великі, як на дрогобицькі масштаби, багатства сконцентрували, зокрема, українські міщани. Довголітній радний Іван Черніга (сер. XVIII ст.) мав фільварок в півлану, інший член ради, Василь Скрипух мав будинок вартістю 5000 зол. і залишив після своєї смерті багато рухомого і нерухомого майна, і 6000 зол. готівкою, з яких він асигнував 1000 зол. „на кагал“, щоб з процентів щороку надходило „50 зол. до церкви…, 30 зол. – до братства, по 10 зол. – бакалярові і на шпиталь“34.

Характерною рисою всіх патриціїв, незалежно від національності, була їхня пов’язаність з тогочасними формами господарювання. Так, наприклад, один з надавчих привілеїв на міську власність стосувався ґрунту, який пізніше отримав назву Угринівського кута. Ще 1670 р. король надав ділянку поля за р. Тисменицею, так зв. „кут“, дочкам Василя Фединича Мар’яні і Анастасії, чоловікові Анастасії і його синам35. У першій половині XVIII ст. цей „привілейований Угриновичівський кут або лаз“ був в спадковому володінні родини Угриновичів, а в 60-х роках був куплений заможним міщанином Григорієм Митюринським. Він вважався виділеним не лише з міста, але і з староства36 і кварта з нього платилася окремо від кварти з староства. Таким чином, частина патриціату успішно використовувала існуючу систему на володіння землею, млинами тощо.

Серед солеварів вже в XVI ст. виділились „привілейовані зваричі“, які на підставі королівських привілеїв мали право отримувати сировицю безплатно, а деякі з них – також право тягнути цю сировицю жупними кіньми і поза чергою. Якщо непривілейовані зваричі в 60-х рр. XVI ст. виробляли в середньому по 200 бочок солі в рік і мали річний доход біля 23 зол., то „привілейовані зваричі“ виварювали в середньому по 400 бочок солі і мали по 60-68 зол. доходу37. Отже, і в солеварній промисловості збагачення окремих міщан значною мірою ґрунтувалось на феодальних привілеях. Все це дозволяє характеризувати патриціат, як міську верхівку, яка була тісно пов’язана з пануючими господарськими відносинами і за їх рахунок забезпечувала своє заможне становище. Це не виключає того, що патриціат терпів від вад феодальних відносин. Шляхта, збільшуючи визиск міських низів, зменшувала його частку в ньому. Зокрема, в зв’язку з тенденцією до монополізації солеварного промислу, заможні міщани втратили пільги на деякі полегшення у солеварному виробництві.

Найчисленнішою групою серед населення міста було поспільство. У деяких джерелах поняття поспільства ідентифікується з усією міщанською громадою (communitas alias – поспільство)38, в інших лише з „простим народом“ (vulgus)39, що дає підставу окремим історикам називати поспільством міську бідноту. Однак найправильніше буде відносити до поспільства всю масу дрібних виробників і торговців, які мали хоча б незначні власні засоби виробництва і, як правило, також нерухому власність в місті

Ярослав ІСАЄВИЧ



Pages:   || 2 | 3 |
Похожие работы:

«Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 19 (206), 2010 УДК 930.1 (420:73) «189/190» Т. Г. Богданова РАДЯНСЬКА ТА РОСІЙСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ АНГЛОАМЕРИКАНСЬКИХ ВІДНОСИН НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. Проблеми міжнародних відносин на Далекому Сході, значення яких на світовій арені почало зростати ще наприкінці ХІХ ст., завжди звертали до себе увагу дослідників. Саме тому історіографія відносин США та Великої Британії в азіатсько-тихоокеанському регіоні є достатньо численною. Вона...»

«5–6 клас 1. А. Ломоносов. Модест Петрович Мусоргський (1839–1881) – російський композитор, новатор, шукач нових шляхів у музиці. Сучасники вважали його неуком. Навіть його близький друг Римський-Корсаков вважав, що твори Мусоргського можна виконувати, лише виправивши гармонію, форму та оркестровку – все! Мусоргського прославили такі твори: опера „Борис Годунов”, фортепіанний цикл „Картинки з виставки”, комічна опера „Сорочинський ярмарок” за Гоголем та інші. Модест Петрович Мусоргський...»

«УДК 37. 013. 42:347. 633-054. 6 Слабковська А. І. Київський національний університет імені Тараса Шевченка факультету психології, аспірантка ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВХОДЖЕННЯ ДИТИНИ В ПРИЙОМНУ РОДИНУ (НА ПРИКЛАДІ УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ІНОЗЕМЦЯМИ) У статті детально розглядаються періоди входження української дитини-сироти у прийомну іноземну родину; звертається увага на проблеми, що виникають у результаті даного процесу, та пропонуються шляхи їх вирішення. Ключові слова: прийомна родина, діти-сироти,...»

«.до Закону України Про Державний земельний кадастр. Проект закона Украины «О государственном земельном кадастре». Международная программа Cadastre-2014. Выводы.. Компания «ЦЕНТРземельний кадастр як інформаційна основа еколого-економічної оцінки використання земель: дис. канд. и Державний УПРАВЛЕНИЯ» предлагает все виды консалтинга, онлайн консалтинг, бизнес-консультирование, право екон. наук. налогообложение! Узнайте больше по тел. +38-067 515-61-19; +38-044 244-00-19. закон про державний...»

«УДК 002.2:655.53](477)“19” ІЗ ПРАКТИКИ ПОЕКЗЕМПЛЯРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ СОВЄЦЬКИХ ВИДАНЬ Сергій Білокінь лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, д-р іст. наук (м. Київ) Серед професійних істориків побутує думка, нібито джерело рукописне засадничо вище за джерело друковане, а примірників видань багато у принципі, і всі вони однакові. Це далеко не завжди так. Твори українських авторів — праці вчених,...»

«Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2013, вип. XXXV УДК 930.2 (477.7)18 Р. Л. Молдавський РУХ ДОКУМЕНТІВ З ІСТОРІЇ НОВОЇ ДНІПРОВСЬКОЇ ЛІНІЇ УКРІПЛЕНЬ Стаття присвячена аналізу руху документів з історії Дніпровської лінії укріплень, виявленню особливостей цього руху. В статті розглядаються особливості військово-адміністративного управлянні фортифікаційними спорудами Російської імперії протягом XVIII ст. та основні напрямки руху документів. Аналізуються...»

«КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ КРАЄЗНАВЦІВ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ Між Бугом і Дніпром Науково-краєзнавчий вісник Центральної України Випуск ІІ Кіровоград Центрально-Українське видавництво   ББК 26.890 (4 УКР – 4 КІР) УДК 908 (477.65) М 58 Рекомендовано до друку науково-методичною радою Державного архіву Кровоградської області (протокол № 14 від 15 грудня 2014 року) Рецензенти: Н.І.Біденко, кандидат історичних наук, доцент (м.Кіровоград),...»

«174 Збірник наукових праць, випуск 14, книга І ческие условия формирования в раннем онтогенезе оптимистического мировидения. Ключевые слова: целостный образ мира, Я-образ, картина мира, мировидение, мировоззрение дошкольника. In the article are presented the conceptual approaches for research of process of becoming at preschool children of a nonconflicting appearance of world and «I’m» — image, the leading categories are specified, the pedagogical terms of forming in early ontogenesis of...»

«ГУМАНIТАРНИЙ ВIСНИК. Число 21. Вип. 5. Частина 2 ······························ 7 УДК 94(477)«16/18» Т.Д. Чубіна ПЕРЛИНА САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА ДЕНДРОЛОГІЧНИЙ ПАРК «СОФІЇВКА»: ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ У статті розповідається про родину Потоцьких, їх внесок в історію та культуру України. Розкриваються маловідомі сторінки історії чудового парку, створеного польським магнатом для коханої жінки, який став одним із шедеврів світового садово-паркового мистецтва і названий одним із семи...»

«ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ Архівні зібрання України Спеціальні довідники Державний архів Кіровоградської області АНОТОВАНИЙ РЕЄСТР ОПИСІВ Т. 2 Фонди періоду після 1917 року Книга 4 Фонди окупаційного періоду КІРОВОГРАД Пропоноване видання входить до серії архівних довідників за галузевою програмою „Архівні зібрання України”, в яке включено інформацію про склад і зміст документів фондів окупаційного періоду. У довідник увійшли характеристики фондів...»

«ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ УДК 94:330.341.46 (477) М.Ф.Котляр* ФЕНОМЕН УДІЛЬНОЇ РОЗДРОбЛЕНОСТІ РУСІ (ПОВЕРНЕННЯ ДО ПРОбЛЕМИ) Розглядаються передумови, причини, рушійні сили й перебіг удільної роздробленості на Русі в ХІI–ХІІI ст., що порушила цілісність централізованої держави Володимира Святославича та Ярослава Мудрого. Соціально-економічний розвиток князівств і земель Давньоруської держави був об’єктивним фактором настання роздробленості у середині ХІІ ст. Існував і суб’єктивний чинник: деструктивна...»

«Проблеми права інтелектуальної власності 13 Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 16.10.2012 № 5460-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3688-12/page 14 Чомахашвілі О. Природа промислового зразка // Юридичний журнал. – № 5. – 2006. [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2245 15 Там само. 16 Там само. 17 Типовий закон про промислові зразки для країн, що розвиваються. – Публікація ВОІВ № 808...»

«ISSN 2078-4260. Вісник Львівського ун-ту. Серія книгозн. бібліот. та інф. технол. 2011. Вип. 6. С. 98–108 Visnyk of the Lviv University. Series Bibliol. Libr. Stud. Inform. Techn. 2011. Is. 6. P. 98–108 УДК: 028:304.4(477.83/ 86)“18/19” КНИЖНА КУЛЬТУРА, ЧИТАННЯ Й ЕТНОСОЦІАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ГАЛИЧАН КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст. Роман ГОЛИК Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, вул. Козельницька, 4, м. Львів, Україна, тел. (032) 270-70-22 Автор аналізує тематичний, етносоціальний та...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2017 www.ua.z-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»